Історія школи

З історії розвитку шкільної освіти в с. Хитці

Гадяцького району на Полтавщині

Село Хитці розташоване на правому березі річки Грунь за 2 км від Гадяча в дуже мальовничому місці – при впадінні р. Грунь до р. Псел. Між річкою і мішаним лісом розкинулись луки і луг з різноманітною рослинністю місцевого рельєфу.
Це гарні об’єкти для відпочинку особливо в літній час. Недарма ж сюди запрошувала Леся Українка свою буковинську посестру по перу Ольгу Кобилянську на «милую найукраїнішу» землю навколишніх сіл міста Гадяча.
Походження назви села точно не відомо. Як гадають, така назва походить ще з часів монголо – татарського нашестя. Короткі вигуки «хит! – хит!» були присутні в монголо-тюркській. мові. Оселилися тут люди з незапам’ятних часів. Ще за часів Катерини ІІ село потрапило в кріпацьку неволю. Катерина ІІ подарувала його графу Гендріхову, що жив у Петербурзі і займав посаду церконімейстра двора його величності.
При в’їзді у село кидалась в очі церква; коло неї стояв стовп з написом на дошці: «Село Хитцы, дворов 240».
Населення складалося з двох громад: «Крестьян – собственников», колишніх кріпаків графа, і козаків. Крім того були ж і бувші дворові селяни.
Пізніше вільні робочі ходили на заробітки в Крим, на Дон, на Кубань, в маєтки інших губерній. Діти, звичайно, з малих років пасли худобу, у кого була, або теж ходили в найми. Частина дітей наймалась водити старців. Грамотних на селі не було. Першим учителем у Хитцях був якийсь грамотний солдат, що прибув у село з міста Одеси. Його прозвали козачком. Він заходивсь учити дітей грамоти. Учнями у нього за розповідями старожилів, були Пилип Степанович Худяк, Тит Лазарович Корнієнко.
Чого міг навчити дітей малограмотний солдат? Важко було без жодної грамотної людини на селі. За всім треба було звертатись до пана.
І громада, щоб мати хоч одного грамотного чоловіка, ухвалила віддати Тита Лазаровича Корнієнка до школи у Веприк, де в нього були родичі. Там у школі вчив його дяк, і Тит закінчив початкову школу і був першою грамотною людиною в селі Хитці. Після того була збудована школа на городі Сави Саєнка, проти Сухна. Це була звичайна селянська хата, що складалася з двох кімнат: одна, де навчались, і кімната, де жив учитель. Учителем був такий собі Ковальов, який був хворий на епілепсію. Під час приступів до дітей входив сторож, дід Лапко, і відпускав учнів додому.

Ковальов був дуже грубою нервовою людиною, а всякі провини та невивчений урок карав учнів побоями. Бив лінійкою, квадратиком по руках, скуб за волосся, вуха, бив по щоках, ставив на коліна на кілька годин.

Навчання було трирічне, але до 3 класу мало хто доходив. Так у 1890 році до 1 класу було прийнято 20 учнів, з яких закінчили 3 клас лише 3 учні.

Особливо мало дівчат навчалося до 3 класу. У 1895 р. вчителем став Феодосій Іванович Рвач. За рік до нього була вже побудована нова школа, що існувала до 1981 року, де була одна велика кімната з поділкою пополам, а старий будинок перенесли на нове місце до Євлампія Корнієнка і зробили з нього зборню, яка існувала до 1921 року.

Освіта трохи розвивалася вперед. На одного вчителя припадало до 100 учнів, але з них закінчувало школу не більше 20.

З 1890 року в Гадячі існувало повітове училище, а потім і гімназія. Але до гімназії з селян ніхто не міг поступити навчатись. До екзаменів за сільську школу допускались лише діти, яким було не менше 12 років, а до гімназії приймали дітей, кому було не більше 11 років.

В той час на село йшли 2 газети, 1 журнал та церковні відомості. Їх звичайно, одержували не селяни, а священник і пан. Та вже з 1905 року стало більше йти газет на село. Разом з Ф.І. Рвачем вчителями працювали: Храпай, Лаврик, Гричай. Але працював лише один учитель на 3 класи, які навчались в одній кімнаті з перегородкою. Навчання полягало в тому, щоб навчити учнів читати Псалтир та уміти рахувати в межах чотирьох арифметичних дій, читати Закон Божий.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії підбадьорила жителів села Хитці. Почала згуртовуватись біднота: Мирошниченко Яким Федорович, Жарко Іван, Деркач Самійло, Мигаль Трифон, Рибалка Яків Пилипович, Шимка Тимофій, Рибалка Демид, Шимка Іван Іванович та ін..

В лютому 1918 року в село прибув моряк Чорноморського флоту, житель села Хитці Омельченко Федір Іванович сміливий, енергійний, революційним духом натхненний. Всі його називали більшовиком. Він провів зібрання бідноти в хаті Мигаля Якова Трифоновича, організував бідноту на встановлення радянської влади в селі.

На другий день після зборів вищеназвані бідняки конфіскували майно у дворянина Романовського ( будинок використовували під школу та дитячий садок), багатого куркуля Верещаки та роздали його біднякам.

Для керівництва справами трудящих обраний був ревком: Шимка Тимофій, Крат Яків, Рибалка Яків.

Та влада їхня була недовготривалою: буремні події громадянської та Другої Світової Війни припинили існування шкільництва в с. Хитці

Після трагічних драматичних подій Вітчизняної війни з нацизмом освіта в селі почала швидко розвиватись. Школою охоплено всіх дітей села. Доросле населення ліквідовувало свою неграмотність через лікнеп. Швидко розвивалась семирічна і середня освіта. Уже в 1940 р. Хитцівська школа розгорнулась у семирічку і було здійснене загальне обов’язкове семирічне навчання. В 1961 році школа стала восьмирічною старе приміщення розширене, прибудовано класну кімнату, коридор, кабінет директора, а в 1964 р. прибудовано ще одну класну кімнату, переділену навпіл, учительську, коридор. Директором був Демченко В.М.

В 1968 році збудовано нове приміщення школи з двома класними кімнатами за рахунок колгоспу «Прапор комунізму»: тут розмістилися кімната початкових класів та 2 кімнати для трудового навчання.

Отже, з Хитцвської школи в довоєнні і перші післявоєнні роки взяли початок свого становлення п’ять педагогів: Чаус Л.М., Карбач В.К., Шимка Г.М., Лиходід Т.М., Рубан І.В. А випускниця нашої школи Шиш Галина Іванівна, трактористка, удостоєна високої державної нагороди – золота зірка Героя Соціалістичної Праці.

Відразу після визволення села від німецько-фашистських загарбників відродила свою роботу початкова школа з перспективою розгортання в семирічку. Такий час настав у 1949 році.

Директором школи працював в 1943-1957 рр. Падалка Кирило Михайлович, з ним працювали Корнієнко О.М., Древаль І.С., Давиденко В.П. до 5 класу учнів з усіх післявоєнних випусків. Навчались в будинку пана Романовського (нині там проживає родина О.І.Рябка). Парт не було, попросили в колгоспі два великі столи та ослони.

Директор школи був секретарем партійної організації колгоспу. Вчителі на рівні з директором школи завжди були присутні на відкритих партійних зборах, де розглядались господарські та інші питання. Колгосп у селі був самостійний і носив назву «Зразок життя».

Кожен учитель був закріплений за десятихаткою, куди входив весь куток, декілька вулиць. Ввечері раз на тиждень збирали людей у відведену хату, де читали газети, розповідали про новини, агітували за кандидатів всіх рівнів напередодні виборів.

Особливо напруженим був час підписання колгоспників на державні позики, які були щороку. Вчителі підписувалися на місячний заробіток .З колгоспниками було складніше, бо їхній заробіток рахувався в трудоднях, а трудодні бідно отоварювались в кінці року. Крім того, колгоспники повинні були здавати певну норму м′яса, молока, яєць, вовни, свинячу шкіру.

Робота на десятихатці крім негативного мала ще й позитивне значення. Вчителі тісно контактували з батьками, знали більше про їх життя.

Проводились вибори до Верховних та місцевих Рад. Вчителі працювали агітаторами, політінформаторами, випускали стіннівки на тракторній бригаді та МТФ, були секретарями та членами виборчих комісій. А в напружений для колгоспу час працювали фізично. Збирали помідори та інші овочі, дочищали качани кукурудзи та вантажили їх на машини, ввечері працювали на очисних машинах, були прикладом під час недільників.

В школі в пошані була художня самодіяльність. Художнім керівником була вчителька Древаль Т.С. Вона мала талант до співу від Бога.

Проводились зональні й районні огляди художньої самодіяльності. Під час канікул вчителі організовували дозвілля для дітей.

Директором школи з 1957 по 1967 рік працював Демченко Василь Миколайович. У виконанні своїх обов’язків він був прикладом для всіх вчителів.

Проводили деревонасадження біля шкільних приміщень, на берегах річки Грунь, на схилах горбів від Хитців до Підварка. Біля школи посадили парк, доглядали і поливали дерева. Також садили яблуні вздовж Роменського шляху аж до села Зелена Балка, обкопували дерева в садку колгоспу «Прапор комунізму». На жаль, нині ці садки запущені і не плодоносять.

Побудували чудові, привабливі з великими сферичними кулями сходи до шкільного подвір′я. Тут виявив свій хист батько двох учнів Крат В.

В селі вже була повна семирічна школа. Приміщень не вистачало, навчались у дві зміни, останні уроки проводили при ламповому освітленні. Постало питання про розширення шкільних приміщень, бо навчання проводили в будинку Фенька та в будинку приміщення колишньої сільської Ради, а також в основному в приміщенні, де було лише дві класні кімнати.

Основне шкільне приміщення було побудоване ще за часів Земства, про що свідчила вирізьблена на дерев′яній лиштві дата 1863 рік.

Почали добудовувати з правої і лівої сторін ще дві класні кімнати, а також учительську і кабінет директора. Будівельники вивели стіни. Дерево на підлогу, перекриття, вікна й двері возили з Лютенського лісництва. Вантажили і розвантажували вчителі-чоловіки, а потім перевозили лісоматеріал в Гадяч, де розпилювали на дошки, бруси. Вчителі працювали підсобниками під час штукатурки стін.

Майстерні для трудового навчання не було. Відвели частину господарського сараю, обмазали зовні і всередині, побудували пічне опалення, вчителі-чоловіки Древаль М. Я., Новіков Л.Д., Карбач І.С. послали підлогу.

З початком весняної пори допомагали колгоспникам у вирощуванні урожаю. Частково на шкоду навчанню працювали учні і вчителі на прополці кукурудзи, яка була посіяна квадратно-гніздовим способом. А коли починали збирати врожай, навчання тимчасово припиняли:школі доведено план виполоти вручну певну площу посівів.

Щоб піднести робочий настрій дітей, запровадили змагання за Перехідний червоний прапор. Їхали на роботу із прапором на відкритій машині з піснями, а в полі його закріплювали на видному місці. Прапор одержував той клас, який першим закінчить денне завдання. Контролери з інших класів перевіряли якість виконаної роботи. Клас-переможець одержував Перехідний червоний прапор, потім добровільно брали зустрічне завдання і працювали з перевиконанням його. Після закінчення роботи художньо оформили рапорт про виконання доведеного завдання і передали його до райкому партії.

Після цього дочищали качани кукурудзи, сортували їх, вантажили на машини, відправляли в Гадяч. Вибирали кращі качани, а гірші завантажували в сховища-сапетки для досушування і зберігання. Це був основний корм для колгоспної худоби. Після поїздки Хрущова М.С. до США, кукурудзі був наданий пріоритет в кормо виробництві. Але технологія вирощування цієї культури була дуже далекою від високого науково-технічного рівня заокеанських сільгоспвиробників.

Навесні школярі вирощували зелену масу для колгоспних курчат на ПТФ в нашому селі. Навіть у класних кімнатах побудували стелажі і на них вирощували зелень гідропонним способом.

Восени заготовляли гіллячковий корм для колгоспних овець в урочищі Дахнівка, також збирали жолуді для свиноферми та овочі в садово-городній бригаді.

За посильну допомогу колгосп надав школі машину для поїздки на екскурсію до Харкова, де діти відвідали планетарій, зоопарк, музей, побували на найбільшому в Європі майдані Дзержинського (нині Майдан Свободи), захоплювались величчю споруд Держпрому. Наступного року відвідали Одесу, скупалися в Чорному морі.

Влітку ходили походом до Петрівки Роменської , де нас зустрів директор школи Підвербний Павло Іванович. Потім були походи по маршрутах: Хитці – Гадяч – Веприк – Бобрик – Бакути – Плішивець – Книшівка – Броварки – Хитці. В Бобрику вразила нас краса приміщення школи – пам’ятка архітектури XIX ст; в Плішивці запущена, але велична церква XVII ст. (нині діюча і відреставрована), в Книшівці давнє поселення Городища VII ст. Результати і враження від походів записували в спеціальний альбом, який передавався від школи до школи по естафеті. Цікаво б віднайти його, знати де він?
Звідти художньої самодіяльності проходили в Гадяч. Демченко В. М. часто був членом журі, як досвідчений , художній керівник. Виступи нашого колективу завжди були на хорошому рівні.
В школі урочисто відзначали день народження Всесоюзної піонерської організації ім. В. І. Леніна. Нештатною піонервожатою була вчителька німецької мови, а пізніше вчителька молодших класів Карбач В. К. Виготовляли пілотки, транспаранти, інші піонерські атрибути і 19-го травня в урочищі Шкурівщина палало піонерське вогнище, лунали пісні, звідти про проведену роботу. Кращих піонерів делегували в Гадяч на районний зліт піонерських дружин.
Піонерська організація брала участь у республіканській грі «Зірниця», за що надіслано на адресу школи з Києва подяку за участь у грі та книгу, де опис роботи учасників і переможців гри.
Напередодні Нового року учні ходили привітати новосельців із святом, хто їх запрошував, а запрошували всі, бо дітям не жаліли гостинців. Потім ввечері в школі ділили нащедроване і шоколадні цукерки штучно, а карамельки кухлем.
Школа брала участь у районній виставці дитячих малюнків, яка розміщалась у районному Будинку піонерів здібними учнями у малюванні були Мариненко Анатолій, Павліченко Ганна, Крат Раїса, Федчун Микола, Рященко Віктор. Діти виконували суспільно-корисну працю. Збирали брухт чорного металу, вирощували кролів, брали участь з батьками в ремонті школи.
При школі працювала заочна середня школа. Свідома молодь охоче відвідувала її і успішно закінчувала. Це Фесенко Віктор, Корнієнко Тимофій, Рубан Любов. Школа опалювалась місцевим паливом – торфом. Видобували його в Хитцях, в озерах Моховате та Трипольське. Вивозили його з болота валами на високе сухе місце, щоб потім привести автомобілем до школи. Техпрацівниці Мигаль О., Мироненко Л. та вчителі сушили торф, а потім складали і перевозили до школи. Директор школи Діденко Іван Якович працював директором школи лише 1 рік (1967-1968 роки). Запам’ятався час його директорування поїздкою до м. Києва в день авіації. В колективі керувався принципом «Будьте самим собою». Був людяним, завжди уважно кожного вислухає, щось порадить в складній ситуації. Потім працював завідуючим Гадяцьким райсоцзабезом, директором Броварківської школи, звідки і провів його наш колектив у світ вічності.
Естафету директорування прийняв Пашко Олександр Михайлович (1968-1678 роки). Почали будувати біля школи будинок на 2 класні кімнати господарським способом. Фінансував будівництво колгосп «Прапор комунізму». Допомагали виконувати будівельні роботи вчителі, батьки, старшокласники. Бузало Василь Григорович (1978-1981 роки) свою роботу розпочав з господарських справ, домігся перекриття шифером приміщення центральної школи та колишньої сільської ради.
Навчальний процес у школі проходив за всіма вимогами методики. Інспектори часто перевіряли школу, відзначали кращі знання учнів з окремих предметів, що підтверджувалось і під час районних предметних олімпіад.
Хабінець Г. Ф. вчитель біології та географії, організовувала роботу на пришкільних дослідних ділянках поповнювала за реалізований врожай бюджет школи. Вона також була беззмінним керівником середньої заочної школи при Хитцівській ЗОШ. В 1981 році директором школи стала працювати вчитель української мови та літератури Шахно Лідія Василівна. Молодий, енергійний, компетентний спеціаліст у своїй галузі. Вона проявила себе і як організатор будівництва нового приміщення школи, яке відкрило двері в 29 жовтня 1999 року. Дружній колектив учителів, батьків, старшокласників впорядкував шкільне подвір’я, класні кімнати та вестибюль школи. Предметні олімпіади, МАН, науково практичні конференції, Міжнародні українознавчі та етно - педагогічні Конгреси, конкурси знавців історії ім. М. П. Драгоманова, математики «Левеня», «Кенгуру», географії «Колосок» так ін. – ось головні аспекти навчально-виховного процесу учнівського колективу. На Всеукраїнському рівні перемоги здобули у суспільній акції школярів «Громадянин 2005, 2007, 2009» - за що були відзначені у Верховній Раді України. В школі працюють активно екологічна агітбригада «Джерело», краєзнавчо-пошукове об′єднання «Дзвін», фольклорно- етнографічний гурт «Чорнобривці». В 2012 році легалізовано історично-краєзнавчий музей «Перевесло». Складовими якого є рушникова світлиця, музейні кімнати історії школи та українознавства. Краєзнавчо-пошукове об′єднання «Дзвін» є неодноразовим переможцем обласних краєзнавчих зльотів та фольклорно-етнографічних свят – концертів. Проект на діяльність школи – родини «Чорнобривці» має успіхи на Всеукраїнському рівні. Побували у Львові, Івано-Франківську, Києві, Харкові, Полтаві, Гадячі із своїми вишиваними роботами на історичну тематику. Згідно рейтингу шкіл району, Хитцівська школа займає перші рядки з усіх показників різнобічного навчально-виховного процесу, хороші успіхи має учительська художня самодіяльність. Спільні свята, екскурсії, різні форми відпочинку, свідчать про згуртованість та єдність педагогічного та учнівського колективів, своїми успіхами завдячуємо також Дирекції СПОП «Нива» на чолі з Нікітенком В. П., сільськими головам Павленко О. П, Романенко В. В та батьківській спільноті.
На базі школи проводяться обласні семінари істориків та голів методоб′єднань вчителів трудового навчання, вчителів-новаторів Лохвицького та Гадяцького району, семінари директорів шкіл. Працює колектив з перспективою на майбутнє, виконуючи просвітницько-культурну місію в історії села Хитці та його жителів.

Джерела:
1. Архівні матеріали шкільного історико-краєзнавчого музею «Перевесло»
2. Спогади вчителя школи Карбача І. С, жителів села Мариненка А. І. Корнієнка Г. О.